Варто, напевне,
почати розповідати про усі події, які стались за місяць до фіналу. Першою і найбільш
грандіозною подією стало народження Олександра Івановича Заня. На появу цього
малюка чекала вся Україна, і от 8 серпня о 18,08 він з’явився на світ. З чим ми
ще раз вітаємо Юлію і Івана Заня.
У команді
з’явився новий учасник – Вовка Курята. Також ми запросили грати із нами Івана
Заня (той, що батько) і Миколу Коваля (той, що Артист). І почалася сама
підготовка до фіналу.
Зв’язок
компенсував відстань між нами, тому навіть попри те, що живемо ми у різних
містах, ми все одно були разом. Ми розподілили обов’язки, робота йшла добре.
Ніхто з учасників не зважав на різні погрози, палиці в колеса. Попри всі ці
негаразди, на допомогу прийшло сімейство Живчиків. І коли ми дізналися, що наш
улюблений Паспарту (той, що Хілий) за два дні до фіналу потрапив на операційний
стіл, на допомогу зі звуком прийшов Риба (той, що дарує ромашки). Хоча Хілий,
вийшовши із наркозу, переконував, що він приїде і таки сяде на звук. За таку
мужність і вірність ми його любимо і цінуємо.
За декілька днів
до фіналу наша подруга із Білої Церкви народила доньку Дашу. В Олександра
Івановича з’явилася потенційна наречена.
За три дні до
фіналу у Луцьку поселилися Грузинчик і Мерчик. Вечір був веселий і ситний. Сьомого
числа, коли півні в Ізяславі ще не кукурікали, ми на луцькому жд зустріли трьох
представників АКУ і дрогобицьку команду. От і почалась ця передфінальна
метушня.
Коли ввечері
нарешті вся команда була у зборі, ми збили матеріал і посвятили Максима Бережнюка
у Моцарти. Під час вечері відсвяткували День народження, показали людям картину
«Екзотичний КВН» (автор – Іван Зань).
У день самої гри
не вистачало часу ні на що. Відшуковуючи дорогоцінні хвилини, ми репетирували і
писали імпровіз. За годину до гри у нас був час, щоб поставити домашнє
завдання, але склалось не так, як гадалось. Усі наші плани зруйнувала бійка і
чергові погрози в сторону наших учасників. Мабуть, саме у таких ситуаціях ти
розумієш, хто для тебе не просто колега по КВНу, а справжній друг.
Гра минула. У
руках – диплом фіналіста Кубку КВН України. Не зважаючи на результат, обличчя у
всіх усміхнені, а в очах – полегшення. Перед фіналом ставилось дуже багато
цілей: три із них ми зреалізували. І це наша маленька перемога над ворогами.
Якби не було цього фіналу, ми б досі вірили у підлу усмішку людей. А так ми
зняли рожеві окуляри. Коли ми одна велика сім’я, ми переборемо все.
Глядачі, які
сидять у залі і звичайні перехожі вважають, що КВН – це дитячі несерйозні
забавки. Ніхто ніколи не замислюється, скільки ця гра у нас забирає: сил, часу,
грошей, нервів, особисте життя, сну, друзів. Скільки це все породжує конфліктів.
Але разом із тим він багато що нам дарує. Тут ми знаходимо ще одну свою сім’ю,
друзів, коханих людей. Але це все – за лаштунками. Глядач бачить лише наші
усмішки. За цей сезон ми можемо стверджувати: проживши це все, ми будемо жити
вічно.
Хотіли б
подякувати Куряті, Заню (Юлі і Сашці), Ковалю (гітарі), людині, яка дала нам
синтезатор, гідам, сімейству Живчиків, Верему (той, що Діма за те, що таскав
проектор), Рибі (за ромашки і за те, що звучив), Герасиму і Керміту, Давидчуку
(самий позитивний), друзям із Білої Церкви, Житомира, Рівного, Ужгорода, ну, і,
звичайно, луцьким: Насті, Чибарю, Валєрі, Костенку, нашим охоронцям, АНДРІЮ
ЗУБЕНКУ, президенту, редактору і фотографу АКУ, Володимиру Івановичу
Виговському, командам із Луганська, Дрогобича, Черкас, окремо Боді і Васі з
Рівного, Олексію Курбану,Демчику=)
Граючи в КВН, не
забувайте, що у першу чергу тут не вороги, а сім’я. Не робіть поганих вчинків,
бо КВН – це добра гра.
|
