|
Одесса — город на северо-западном побережье Чёрного моря,
административный центр Одесской области, самый крупный порт Украины, а также
крупный промышленный, культурный, научный и курортный центр; узел шоссейных и
железных дорог.(с) вікіпедія…та я скажу не так…Одеса – місто мрій..саме так,
адже саме там є один із найромантичніших мостів України….- саме з цього міста
почалась поїздка і неважливо, що вийшли ми у Вінниці!
Почалось все з неочікуваної лажі Лени, що далі чекати важко було представити…чи
запізнились на потяг? Неа, ніхто,всі як раз – то вчасно встиглина вокзал, при чому часу вистачило ще й скупитись,вислухати настанови Масяні і випити дешевої автоматівської
кави і зустрітись лицем до лиця з циганами)
Ітак поїздка *Рівне – Одеса* розпачалась….
Щіщіх-щіщіх, щіщіх-щіщіх – говорив нам потяг і поступово наближався до
станції Здолбунів…в той час як ми намагались пояснити провідниці, що нам
виходити у Вінниці, а в Славуті має підсісти маленький бородатий хлопчина,якого
можна не пустити на потяг)))
Станція Славута настла швидко, саме тут зайшов Гіо і почалась святкова
вечеря, а для Ленки вечірній манікюр (який ранком виглядав недуже),збили
капітанку, дописали про носочки…почали слухати храп!
Тут зрозуміли, що Козятин….отак, саме тут одне з найсмачніших пив, тому
за 10 хв стоянки встигли скупитися і окупитися ним (під *окупитися* маю
на увазі, «перепитися на коліях*)
Смс на телефоні Антона і Дініскі *от в Козятині ми зустрілись* написала
я, адже саме тут ми зустрілись по дорозі на Одесу…ах, Одеса…
Третя голина ночі, Сільпо,і ми знову чекаєм таксі…якось швидко пролетів
для нас той час….
Четверта година – сон….який же він був солодкий….гримерка, диван і поруч
улюблена сцена)
Ранок…душ в WC…репетиція і знову сніданок….
Дуже велике дякую, командам,які постійно заходили до нас в гримерку і
провіряли,а чи не спимо ми))))
На сцені провели досить багато часу, встигли з нею поріднитися, що в свою
чергу, допомогло нам виступати як в рідному залі….
Чи задоволені ми результатом – *НІ*, чи задоволені ми грою - *ТАК*!
Ай, справді, гра була надзивайно цікавою, хоча і емоційно виснажливою….
Думаю, далі не варто описувати, що відбувалось після гри, адже не всім
треба знати, хоча можна сказати одне * ми знову ж таки встигли на потяг*!
Поліна – ти краща!
| 
